П’ять років тому, польська компанія-розробник ігор CD Projekt Red подарувала нам The Witcher 3: Wild Hunt – відеогру, яка завоювала серця фанатів по всьому світу і отримала шалений успіх. Третя гра в серії про Відьмака, заснованої на книгах Сапковського, підняла планку в жанрі RPG на абсолютно новий рівень – для багатьох студій вона стала орієнтиром, як в якісному, так і маркетинговому плані. Завдяки цьому, The Witcher 3 популяризувала багато характерних рис жанру, які існували до неї, але стали поширені лише після її виходу. Саме про такі речі піде мова в сьогоднішній статті.
Знаки питання на внутрішньоігровій карті
Одне з найбільш помітних «ноу-хау» Відьмака – це знаки питання, які означають цікаві локації поблизу. Причина їх введення досить прагматична – розробникам потрібно було якимось чином змусити гравців прочісувати кожен куточок карти, щоб їх робота над локаціями не пішла нанівець. Багатьох дратує такий маркетинговий хід CD Projekt Red, але варто відзначити – зі своїм завданням він справляється сповна. Який справжній любитель RPG зможе строго просуватися основною сюжетною лінією без відхилень, якщо навколо стільки місць з хорошим лутом? Найчастіше вони кишать ворогами, що змушує витрачати на дослідження світу ще більше часу, але нагорода себе виправдовує – і користувачі продовжують пошуки.
Звичайно, інші розробники одразу ж взяли технологію на озброєння, і тепер флагмани на кшталт Horizon: Zero Dawn переповнені цими знаками питання.
Прокачування персонажа в open-world іграх
Однозначно, Wild Hunt не була піонером використання прокачування в відкритому світі – варто тільки згадати легендарну Fallout, яка займалася цим ще в минулому тисячолітті. Однак, саме пригоди Геральта заново показали іншим компаніям з виробництва відеоігор, як розвивати персонажа одночасно в плані сюжету і ігрової механіки таким чином, щоб гра була максимально цікавою.
Закономірність легко простежується, якщо поглянути на відеоігри з відкритим світом до і після виходу The Witcher 3: Wild Hunt– в RDR або Assassin’s Creed 3 нема і натяку на «дерева навичок», а от вже після 2015 року, коли вийшов останній Відьмак, важко знайти open-world гру, яка не має хоч якоїсь системи прокачування. Навіть більше, вона стала з’являтися там, де її ніхто не чекав – наприклад, в шутерах від Call of Duty або Doom Eternal.
Потужна основна сюжетна лінія у відкритому світі
А ось в цьому аспекті The Witcher 3: Wild Hunt досить унікальна. Більшість її попередників в жанрі RPG з відкритим світом рідко робили ставку на головний сюжет гри, вважаючи за краще розвивати атмосферность ігрового світу за допомогою величезної кількості якісних побічних квестів. Завдяки цьому, гравці таких титанів жанру, як Fallout або The Elder Scrolls, часто згадували про головні квести лише за крайньої потреби – навіщо поспішати проходити гру, якщо в ній хочеться жити і залишатися якомога довше? Навіть серія Grand Theft Auto від Rockstar, що має непоганий сюжет, частіше привертала гравців саме сторонніми активностями.
CD Projekt Red при роботі над серією про Геральт використовували абсолютно інший підхід. Відкритий світ тут так само може багато чого запропонувати гравцеві, який любить просто побродити околицями або відчути щоденне життя мисливця на монстрів, але головний сюжет в грі точно не можна назвати слабким. Центральна сюжетна лінія настільки захоплює, що хочеться просто забути про все інше світі і швидше дізнатися, чим закінчиться історія Геральта, Цирі, Йенніфер та інших. З такою напруженою розповіддю відволікатися на якихось селян та їхні проблеми з монстрами хочеться набагато меншій кількості користувачів.
Багато в чому саме завдяки Wild Hunt в останні роки сюжет в іграх з відкритим світом значно покращився – чого лише варті Marvel’s Spider-Man, Horizon: Zero Dawn або навіть Death Stranding. Варто відзначити, що з Ubisoft і їх серією-флагманом Assassin’s Creed вчинила навпаки: раніше ігри різними способами змушували рано чи пізно повертатися до головної сюжетної лінії, а ось AC: Odyssey, навпаки, зосередилася на побічних квестах і активностях.
Відьмаче чуття
Про це точно чули навіть люди, які не грали в Wild Hunt. Так, режим підсвічування квестових предметів багатьом не до душі і швидко починає набридати при використанні в кожному сюжетному завданні. Так, ще в 2009 Бетмен на всю котушку користувався «режимом детектива» в Arkham Asylum. Так, CD Projekt Red не були першими. Але саме вони вивели цю систему, яка у їх грі отримала назву «Відьмаче чуття», в абсолют, і змусили всю індустрію намагатися втілити цю механіку тим чи іншим чином.
Наприклад, повернемося до Horizon: Zero Dawn, яку ми вже згадували раніше. Головна героїня гри, Елой, протягом усього проходження використовує спеціальний режим сприйняття, що дозволяє виявляти щось приховане – наприклад, вразливі місця великих противників.
Колеги з Ubisoft реалізували цей принцип досить оригінально – в Assassin’s Creed: Odyssey функцію «відьмачого чуття» виконує ручний орел, який видивляється ворогів і підказки з висоти пташиного польоту.
Детективні елементи в RPG
При наявності в грі спеціального режиму зору для підсвічування чогось невідомого, детективні квести не є чимось несподіваним. В The Witcher 3: Wild Hunt їх більш ніж достатньо – гравцеві доводиться періодично вистежувати чудовиськ, на яких надійшов контракт, використовуючи докази на кшталт непомітних бризок крові чи слідів пазурів. Це привносить різноманітність і певну частку реалізму в гру (наскільки це можливо в фентезі-світі), показуючи, що життя відьмака – це не тільки розмахування мечем, а й постійна розумова робота.
Гравці тепло прийняли таке нововведення, що послужило сигналом для інших компаній – детективні елементи тепер повсюдно використовуються в іграх з відкритим світом, серед них – Days Gone, AC: Origins і багато інших.
Підводячи підсумки, The Witcher 3: Wild Hunt була абсолютно оригінальною і новаторською грою, але її успіх полягав в якісній реалізації вже існуючих маловідомих технік і прийомів. Саме завдяки цьому гра від CD Projekt Red навіть через 5 років продовжує бути маяком для розробників і шедевром для гравців.
